Якщо Христос, Син Божий і Спаситель, був покірним та смиренним, і завдяки цьому виконав волю Отця Небесного та отримав найвищі честь та владу, то тим більше покірними та смиренними, а не чванливими та заздрісними, повинні бути учні Христові, – Блаженнійший Митрополит Епіфаній
Сьогодні, як і в інші святкові богородичні дні, ми можемо почути уривок з Послання апостола Павла до Филипʼян про смирення Спасителя. «Він, будучи образом Божим, не вважав за захват бути рівним Богові‚ але принизив Себе Самого, […] упокорив Себе, був слухняним аж до смерти, i смерти хресної. Тому i Бог звеличив Його i дав Йому ім’я вище над усяке ім’я» (Флп. 2:6-9) – пише апостол.
Чому саме ці слова щоразу ми чуємо, коли вшановуємо святкуванням Пречисту Діву Марію? Тому, що вони, з одного боку, безпосередньо стосуються Її власного подвигу, а з іншого – цей Її подвиг є спонуканням для кожного з нас.
Аби краще зрозуміти ці думки, слід нагадати, що на початку другої глави послання, над яким ми міркуємо, міститься звернення святого Павла до всіх християн: «Майте одні думки, майте ту саму любов, будьте однодушні та однодумні; нічого не робіть з суперництва або чванливости, але в покірності шануйте один одного вищим за себе» (Флп. 2:2-3). Якщо Христос, Син Божий і Спаситель, був покірним та смиренним, і завдяки цьому виконав волю Отця Небесного та отримав найвищі честь та владу, то тим більше покірними та смиренними, а не чванливими та заздрісними, повинні бути учні Христові. Апостол нагадує всім нам: дивіться на приклад Сина Божого, наслідуйте Його упокорення перед волею Отця, наслідуйте Його жертовне служіння людям – і тоді досягнете духовних висот, як і Він досягнув.
Однак хтось міг би сказати: таке смирення було можливе для Спасителя, бо Він є Один зі Святої Тройці. Звичайній же людині, яка перебуває в умовах світу цього, що лежить у злі, людині, підвладній спокусам і стражданню – неможливо досягати такого смирення. Відповіддю на такі міркування є життя та подвиги багатьох святих, але найперше – Пречистої Владичиці Діви Марії, Богородиці.
Хіба хтось серед людей може мати більшу честь і славу, ніж Діва, Яка народила за плоттю Сина Божого? Хіба хтось інший може бути ближчим до Творця, ніж Матір, Яка на руках носила Того, Хто рукою Своєю тримає всесвіт? Але як Писання, так і все Священне Передання ясно свідчить, що ніколи і ні в чому Діва Марія не піддавалася спокусі гордині. «Я – раба Господня» (Лк. 1:38) – ці слова від Введення в храм і до блаженного Успіння визначали все життя Діви Марії.
Тому нагадування про чесноту смирення, яке дається нам з апостольського читання у дні, коли ми вшановуємо Богородицю, є також нагадуванням і всім нам про приклад Діви Марії. Вона була людиною – не ангелом і не божеством, а людиною – однак явила смирення, яке підняло її вище за ангелів та удостоїло благодатного обоження.