Християнська віра не є виявом слабкості, але навпаки – здатна давати тим, хто має її, велику духовну силу протистояти викликам зла, робить волю незламною, відганяє страх, – Блаженнійший Митрополит Епіфаній

Як відомо з історії, в молодості князь Володимир був язичником, беручи у вірі та житті приклад більшою мірою зі свого батька Святослава – запеклого язичника, ніж від своєї бабусі – християнки княгині Ольги. Взявши владу над Києвом, Володимир наказав на горі біля палацу зібрати ідолів різних богів, якім у той час поклонялися наші предки, та приносити їм жертви, в тому числі – людські. Для такої жертви за жеребом було обрано Утора, у хрещенні – Іоана, який був сином Тура, в хрещенні – Феодора.

Федір був варяг-дружинник, який в час служіння у Візантії став християнином і сина свого також виховав у християнській вірі. Дім їхній, за переданням, стояв там, де згодом була збудована Десятинна церква. Коли натовп язичників, підбурюваних жрецями, вимагав у Федора віддати сина в жертву ідолам, то він сміливо викривав марноту поклоніння цим бовванам, які не є богами, але самі створені руками людей. «Якщо боги ваші хочуть жертви, то нехай один з них прийде взяти її» – казав Федір до натовпу. Розлючені язичники вбили і сина, і його батька, які стали мучениками за християнську віру.

Дослідники вважають, що ця подія дуже вплинула на князя Володимира. Адже його батько Святослав насміхався з християнської віри, вважаючи, що вона, закликаючи до любові, милосердя і смирення, є виявом слабкості. Натомість князь побачив, як мужньо двоє християн оборонялися від розлюченого натовпу язичників та не боялися навіть смерті, бо твердо були переконані у правоті своєї віри в єдиного істинного Бога. Отже, завдяки подвигу варягів-християн Федора та Іоана, князь Володимир побачив, що християнська віра не є виявом слабкості, але навпаки – здатна давати тим, хто має її, велику духовну силу протистояти викликам зла, робить волю незламною, відганяє страх.