«Коли людина справді бажає послужити Богу і ближнім – вона може здолати на цьому шляху будь-які перешкоди», – Блаженнійший Митрополит Епіфаній

Апостол Петро був юдеєм, належачи до громади підкореної римлянами землі Ізраїля. Савл теж був юдеєм, але за правом користувався римським громадянством, тому і відомий нам більше під римським іменем – Павло. Петро до свого покликання апостольського був простим рибалкою, Павло – глибоко освіченим у законі Мойсеєвому заповзятим фарисеєм. Петро мав дружину, Павло ніколи не був одружений.

Петро був першим з покликаних до апостольства. Савл не належав не лише до числа перших дванадцяти апостолів, але і навіть до числа сімдесяти наступних. В той час, коли Петро вже проповідував про воскресіння Христове з мертвих, Савл був ще найбільш затятим гонителем послідовників цієї проповіді.

Починаючи служіння апостольське, Петро ще певний час вагався, чи слід дотримуватися обмежень Старого Завіту та чи слід спілкуватися з наверненими від язичників. Натомість Павло, який від юності належав до секти фарисеїв, ставши апостолом, свідомо і відкрито проповідував не лише серед юдеїв, але і серед язичників, пояснював різницю між старим законом, даним через Мойсея, і благодаттю, яку подав Христос Спаситель. Петро написав два соборних послання. Павло – чотирнадцять послань.

Отже, навіть з цих фактів ми бачимо, якими різними були спільно шановані нами два великих проповідники та будівничих першої Церкви. І сама ця різниця доводить нам, що незалежно від всіх зовнішніх обставин, коли людина справді бажає послужити Богу і ближнім, справді прагне поглибити свою віру, пізнати істину та виконувати волю Господню – вона може здолати на цьому шляху будь-які перешкоди.