З проповіді Предстоятеля у третю неділю після Пасхи та в день пам’яті святих жінок-мироносиць
Сьогодні, коли Церква вшановує жінок-мироносиць, а також праведних Йосифа і Никодима, у цьому Покровському соборі на Київській Солом’янці ми маємо престольне свято його лівого приділу. Вітаю настоятеля, духовенство та громаду і всіх вас із цим святом.
А сьогодні ми теж вшановуємо тих, хто став свідком Христового воскресіння і хто першим почув вістку про це від ангелів – ми вшановуємо жінок-мироносиць. Названо їх так тому, що вони, як тільки завершився приписаний законом спокій суботи, до сходу сонця взяли приготовлене миро, тобто запашну олію, і вирушили до гробниці, в якій було поховане тіло Христа. Таким був звичай юдеїв – приходити невдовзі після смерті до місця поховання, щоби вилити на поховане тіло запашну олію на знак любові та скорботи.
Отже, святкуючи Воскресіння Христове – а Церква робить це протягом сорока днів, починаючи від Великодня – ми сьогодні згадуємо перших свідків цього чуда – жінок-мироносиць. І хоча, як було вже сказано, вони названі мироносицями через те, що несли запашну олію до гробу Господнього, але не лише це дає їм таке іменування. Бо вони не лише того ранку несли миро – їхнім миром, їхньою дорогоцінною олією в дар Господу було їхнє служіння.
Сьогодні ми чуємо читання з 6-ї глави книги Діянь апостолів – про поставлення на служіння перших семи дияконів. Громада християн постійно збиралася на спільні вечері, але з часом виявилося, що у зібранні немає належного порядку. Тож апостоли сказали, що їм не можна полишити проповідь та молитву задля того, аби займатися справами біля столів. Тому для цього служіння в громаді та для допомоги в праці церковній були поставлені перші диякони.
Для священнослужіння є потрібним отримати особливий дар Святого Духа, який подається через таїнство рукоположення. Тому єпископи, які стали спадкоємцями апостолів та стоять на чолі ієрархії, священники, як завершувачі служіння в місцевих громадах, і диякони, як їхні помічники в священному служінні при таїнствах – отримують дар Духа через це таїнство рукоположення, як отримали його перші диякони, про що чуємо нині з читання.
Жінки-мироносиці, яких ми нині вшановуємо, звершували служіння Христу, як вже було сказано словами Євангелія від Луки. Але їхнє служіння було подібним до праці різних церковних працівників – вони не отримували особливого поставлення на нього, але лише мали благословення Боже робити добру справу.
Перед Господом всяке служіння, яке звершується дбайливо і з гідністю, навіть найменш почесне чи найменш значне в очах людей – є цінним і за нього Бог дає належну винагороду трудівникам. Служіння та вірність жінок-мироносиць Господь винагородив тим, що вони стали першими свідками Воскресіння і навіть самі апостоли дізналися про це чудо від мироносиць. Бог воплотився і став Людиною від Пречистої Діви, яка послужила тайні спасіння. І тому, хоча Богородиця не була ані апостолом, ані єпископом чи священником – вшановується Вона вище навіть за небесні ангельські сили.
Самарянці Христос відкрив Себе і Своє покликання, бачачи її щире прагнення пізнати істину. Вдовицю, яка останню дрібну монету вкинула як пожертву в церковну скарбницю, Господь похвалив найбільше за її внесок. Тож хоча Божественне Одкровення не встановило жіночого священнослужіння, і ми не можемо змінювати Божого установлення, але Сам Господь кликав і продовжує кликати жінок служити церковному життю, служити істині та високо оцінює і винагороджує їхню щиру працю заради Бога і на благо ближніх.
Тож і ми сьогодні, вшановуючи жінок-мироносиць, в їхній особі вшановуємо всіх наших вірних християнок, парафіянок наших громад, наших черниць – всіх тих жінок, які подібно до мироносиць, служать Богу і ближнім, виконуючи з любов’ю добрі діла. Нехай Господь щедро винагороджує вас і дає вам сили та натхнення подібно до жінок-мироносиць завжди примножувати добро і свідчити своїм життям любов до Бога, нести у світі цьому власне миро діл віри та любові до всіх, хто потребує цього. Амінь.