З проповіді Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у тридцять першу неділю після Пʼятдесятниці

Сьогодні, у неділю після Богоявлення, з читання Євангелія ми чуємо заклик Спасителя до покаяння. Цей заклик проголошується у землі, яку Писання словами пророка іменує Галілея язичницька та країна смертної тіні.

Пророки багато викривали мешканців північного Ізраїльського царства за ідолопоклонство. Зрештою, держава ця була завойована могутньою на той час Ассирією. Багатьох було вбито, інших відведено в полон в далекі краї. Тінь смерті лягла на землю Галілеї. Однак замість покаяння мешканці її продовжували схилятися до божків спочатку сусідніх народів, а потім і до греко-римських культів.

Про що це свідчить? Про те, що Спаситель приходить до грішників, аби закликати їх до праведності та допомогти їм виправитися. Народ сидить у гріховній темряві, серед людей багато тих, хто відступився від істинної віри – але саме до них найперше після початку Свого відкритого служіння звертається Христос.

Христос свідчив істину, щоби всякий, хто бажає, міг пізнати її та відповідно до неї виправити своє життя. А вже від кожної людини особисто залежало, як вона відповідала на свідчення істини – покаянням і виправленням чи впертим відкиненням і запереченням.

Те, що Христос починає проповідь саме у Галілеї язичників, нагадує нам про істину, що Господь творить Церкву не з числа чистих та святих, але кличе до неї грішників, щоби, ставши її дітьми, вони виправилися і досягнули святості. Саме тому найперший заклик Спасителя, з якого Він починає своє служіння – це заклик до покаяння.

І ми, як учні Христові, повинні ніколи не забувати цього, а саме, що бути християнином означає каятися і виправлятися. Сама лише приналежність до Церкви ще не робить нас святими, адже Господь закликає до Церкви і збирає до неї грішників, відкриває двері дому Свого, як господар з притчі про бенкет, і для гідних, і для негідних. Бог тримає двері Церкви відкритими для всіх, щоби всякий, хто бажає спастися – міг увійти в них, незалежно від свого попереднього стану. Але Син Божий кличе нас не просто прийти до Нього, щоби ми і надалі залишалися такими ж, якими були ззовні – Він кличе нас до покаяння, тобто до діяльного виправлення. Щоби ми, прийшовши в дім Його, перемінилися тут.

Для одних цими ідолами є розпуста і беззаконня, приховані іменами так званої «сучасної моралі» чи «свободи», які прямо суперечать заповідям Божим. Господь дав людині незмінний моральний закон і ніщо не може скасувати його. Бог дав людині свободу, але істинна свобода – це свобода від гріха, від влади зла, від впливу спокус. Без допомоги Божої досягти цієї правдивої свободи не може ніхто. А всякий, хто грішить – втрачає свободу і стає рабом зла.

Інше новітнє ідолопоклонство ми бачимо у вченні та практиці «русского міра», який замість миротворчості прославляє кровопролиття, замість любові і смирення звеличує гординю та ненависть. Який схвалює злочини, свідомо поширює брехню та наклепи, підміняє Царство Боже державою кремлівської тиранії, називаючи це анти-православ’я «святою Руссю».

Тому, дорогі брати і сестри, маємо пильнувати себе, щоби темрява духовна не огортала нас. Бог дає нам світло, якого ніхто не може відібрати, якщо ми самі не відвернемося від цього світла і не полюбимо більше за нього темні діла. Але для того, щоби в нас зберігалося і примножувалося це світло, нам завжди треба дбати про покаяння, про очищення від бруду нашої власної душі. Дбати про те, щоби енергія світла Божого наповнювала нас, щоби щира молитва і участь у таїнствах Церкви – зігрівали наші серця. Щоби світло Христової правди, Святого Євангелія – було нашим дороговказом на життєвому шляху, не дозволяючи зійти з доброї дороги та заблукати в темряві. Амінь.