З проповіді Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у двадцять сьому неділю після П’ятидесятниці

Ми наближаємося до святкування Різдва нашого Спасителя. У зв’язку з цим євангельська притча про бенкет символічно нагадує про події приготування людства до пришестя у світ Месії. Адже явлення Христа на землі сталося не раптово – навпаки, людство ще за довгий час перед цим, починаючи від прабатьків Адама і Єви, отримувало від Бога пророчі сповіщення про народження Спасителя світу. Так само і свято, про яке йдеться у притчі, було очікуваним, а гості, запрошені на нього, були сповіщені заздалегідь.

Отже, притча про бенкет є також пророцтвом, яке засвідчує: навіть коли ті, хто був завчасно покликаний і сповіщений про прихід Месії, не прийняли Його, бувши обтяжені своїми власними упередженими переконаннями, Бог замість них покличе до спасіння інших. Господь з роду в рід готував народ Ізраїля до приходу Месії, через пророцтва вказував на ознаки, за якими слід було переконатися, що прийшов істинний Спаситель. Але коли ті, до кого Христос прийшов, не прийняли Його, тоді Бог покликав до спасіння інших – численні народи язичницькі.

До числа цих колишніх язичників, що навернулися до істини, належить і наш народ. Бо наші предки від початку не вірували в істинного Бога та поклонялися ідолам. Але коли апостол Андрій Першозваний та подальші проповідники Євангелія стали сповіщати серед наших предків істину, то поступово все більше і більше число їх наверталося до правди. І як підсумок цього тривалого процесу настав час, коли за рівноапостольного князя Володимира вже не окремі люди, але народ наш як спільнота, прийняв правдиву християнську віру. Ніби ті люди, що знайдені були слугами господаря на роздоріжжях, наші предки були знайдені проповідниками Євангелія і служителями Церкви та покликані до Царства Небесного.

Писання свідчить: «“Раб […] той, який знав волю господаря свого, та не був готовий і не робив за волею його, буде багато битий. А той, хто не знав і зробив щось гідне покарання, буде битий менше. Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають» (Лк.12:47-48). Нам, як християнам, від Бога довірено багато, тому і вимоги до нас більші, ніж до тих, хто не пізнав істини Євангелія, – хоча перед Творцем відповідатимуть і ті, й інші.

Тому, готуючись до зустрічі Різдва Христового, ми, дорогі брати і сестри, маємо не лише дбати про зовнішні традиції, прикрашати оселі, готувати подарунки і страви на святковий стіл, вітати ближніх. Ми також маємо нагадати самим собі, що через Різдво Христове Царство Боже наблизилося до нас і слуги Спасителя – апостоли, пророки, отці та вчителі Церкви, наші духовні наставники – кличуть нас на свято, що його Бог приготував для нас. Кличуть до Божественної трапези – до святої Євхаристії. Кличуть до Церкви, яка за природою своєю є зібранням тих, хто був Богом покликаний і відгукнувся, увійшовши через віру й хрещення у містичне єднання з Господом та з Його вірними дітьми. Однак якою буде наша власна відповідь на цей заклик, відповідь не у словах, а самим життям – залежить лише особисто від кожної людини. Тож маємо подбати, щоби бути не лише серед покликаних, але щоби ми залишилися і серед тих обраних, які свого покликання не зганьбили. Амінь.