З ПРОПОВІДІ БЛАЖЕННІЙШОГО МИТРОПОЛИТА КИЇВСЬКОГО І ВСІЄЇ УКРАЇНИ ЕПІФАНІЯ У ДВАДЦЯТЬ ШОСТУ НЕДІЛЮ ПІСЛЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦI
Євангельська притча про нерозумного багача була сказана Спасителем під час проповіді до народу, зміст якої полягав у спонуканні слухачів усвідомити вищість духовного життя над матеріальними благами. А безпосередньо перед виголошенням притчі Господь каже: «Глядіть, остерігайтеся користолюбства, бо життя людини не залежить від багатства її маєтку» (Лк. 12:15).
Найперша причина такого стану справ полягає в тому, що ніколи кількість не може замінити якість. Справжнє духовне заспокоєння людина, яка є творінням Божим, знаходить лише у спілкуванні з Творцем. Бо лише Господь може подати їй невичерпну повноту необхідних дарів не лише у світі цьому, але й тих дарів, які сягають вічності.
Людина постійно потребує їжі та пиття, одягу і відпочинку, і скільки живе вона – стільки існують ці потреби. Навіть зібравши всі багатства світу людина не позбувається незадоволення тим, що вже має, і відтак далі шукає ще чогось більшого. Ось і багач з притчі думав, що єдине, чого не вистачає йому для щастя – це велике місце зберігання багатства, яке забезпечило би йому добре життя на тривалий час.
Весь сенс як притчі Спасителя, так і настанов, які її супроводжують у 12 главі Євангелія від Луки, полягає в тому, що людина має знаходити задоволення у достатньому на нинішній час і не віддаватися мріям і прагненню до надмірного. Їжа і пиття, одяг і житло, інші матеріальні речі потрібні людям для земного життя. Але справді щасливою є та людина, яка задовольняється достатнім і більшу частину часу свого життя присвячує тому, щоби багатіти в Бога, збирає скарби не земні, але небесні.
Чи міг Господь давати народу Ізраїля манну в пустелі не на один день, але на довгий період? Так, міг, бо для Бога нема нічого неможливого. Але Господь давав чудесну їжу лише на один день, і тільки перед суботою – на два дні, щоби люди не збирали зайвого і зберігали надію не на себе, але на Нього, на свого Спасителя.
Життя у нас є одне-єдине – не два, не три, і не більше, але одне. І час цього життя – один. Тому ми цей час можемо використати лише з однією якоюсь метою: витрачати його на служіння власним потребам земним чи на служіння Богу та ближнім. Коли ми служимо собі – то можемо здобути певне багатство і на певний час думати, що ми щасливі. Саме так думав і діяв багач із притчі. Але час, який ми витратили на примноження речей земних – це той час, який ми не використали на примноження багатства духовного. Чим більше ми дбаємо про земне і тимчасове – тим менше часу залишається для турботи про духовне і вічне.
Тож, доки маємо час цього земного життя, мусимо ми турбуватися про земні речі, але не слід їм віддавати нашого серця і не слід служити їм як чомусь, що здатне зробити нас справді щасливими. Натомість задовольняючись необхідним, насущним, належить нам, покладаючи надію на Бога, турбуватися більше про осягнення Царства Божого, про виконання заповіді любові до Бога і до ближніх. І якщо протягом земного життя ми у скарбницю духовну, небесну, зберемо більше справжніх багатств добрих діл і чеснот, ніж збираємо для земних потреб, тоді істинно будемо у Бога багатими. А відтак, після тимчасового життя віку цього, отримаємо не осудження за змарнований час і можливості, але отримаємо винагороду від Господа – дар вічного блаженного життя, який є ціннішим за всі багатства світу. Амінь.