Зі слова Предстоятеля на Чині прощення

Коло богослужінь церковного року знову привело нас до початку Святої Чотиридесятниці, до днів Великого посту. Протягом семи наступних тижнів аскетичними подвигами, самообмеженням, посиленою молитвою та покаянням будемо ми готувати себе до того, щоби гідно зустріти світле Христове Воскресіння. І не тільки до свята готує нас піст. Бо у ці дні, духовно відокремлені від решти року, ми маємо нагоду найбільше приділити увагу потребам нашої душі, очищати її від влади зла та спонукати до плідного зростання у вірі.

Таке повеління Боже жодним чином не означає, що протягом інших, не священних днів, ми маємо право занедбувати наші духовні обов’язки чи тим більше чинити гріхи. У всякий день нашого життя ми повинні віддалятися від зла. Однак, знаючи слабкість нашої природи, Господь дає нам повеління через визначений проміжок часу знову і знову зосереджувати свої зусилля на духовних потребах. Відклавши турботи земні, які, за образом з притчі про сіяча, ніби зле терня заглушають в нас духовне зростання, ми даємо можливість зерну слова Божого добре укорінитися в нашій душі, аби приносило воно багато плодів.

Період Великого посту завжди співпадає із весною в зовнішній природі. У час зимовий все ніби завмирає, перебуває скутим через холод і темряву. Але тепло і світло весняного сонця повертають природу до оновленого життя, до зростання та розквіту. І таке споглядання того, що відбувається у природі зовнішній, також має спонукати нас потрудитися, щоби і наша духовна природа в цей постовий час ожила і оновилася.

Знаючи все це, ми маємо дивитися на постові обмеження не як на якесь тимчасове обтяження чи неприємну незручність, але навпаки – як на привід та нагоду зосередитися на нашому спасінні. Нестриманість привела наших прабатьків Адама і Єву до гріха і падіння. Тож, добровільно обмежуючи себе на час посту, ми плекаємо в собі протилежні їхній спокусі чесноти стримання та смирення.

Час посту є доброю нагодою відкласти все, що якось обтяжує нас на духовному шляху до спасіння. В першу чергу, безперечно, йдеться про гріхи та пристрасті, про всякі прояви зла, які збивають нас з вірного шляху. У дні посту через покаяння ми повинні позбуватися цих тягарів. Але також у постові дні ми відкладаємо на певний час і те, що саме собою не є злим чи гріховним, як, наприклад, смачна і поживна їжа, але без чого ми можемо обійтися.

Час посту за природою своєю пов’язаний з покаянням, з посиленим проханням до Бога простити наші гріхи. Але як ми можемо щиро звертатися до Господа в надії на милосердя, якщо самі такого милосердя не будемо виявляти щодо наших ближніх? Коли не будемо прощати наших ближніх, то і самі не отримаємо прощення від Бога, про що нам цього дня ясно нагадує і слово зі Священного Писання.

Тож, починаючи піст, маємо простити тих, хто чимось завинив перед нами. А відтак – і самі маємо просити прощення, бо кожен з нас вільно чи невільно завдає прикрості ближнім.

Як ваш архієрей і Предстоятель, я теж маю обов’язок не лише закликати до виконання приписів посту, але заохочувати власним прикладом, настановляючи не лише словами, але і ділами. Тому, розпочинаючи разом з усіма вами постовий шлях, я від серця прошу у вас прощення за те, що свідомо чи несвідомо за попередній час міг завдати вам прикрості, не стриматися в слові, виявити гнів чи якимось іншим чином завинив перед вами. Простіть мені, брати і сестри, отці та владики, все, чим згрішив я перед вами словом, ділом чи думкою, та помолиться за мене. І я, недостойний архієрей, прощаю і закликаю Боже благословення на всіх, хто нині щиро розпочинає шлях постового оновлення. Амінь.