З проповіді Блаженнійшого Митрополита Епіфанія у Пʼяту неділю після Пасхи, про самарянку
Сьогодні, продовжуючи вшановувати світле Воскресіння Христове, Церква через слова Писання подає нам свідчення про її природну відкритість. Багато релігійних і філософських вчень як давнього часу, так і нинішніх від початку обмежують себе. Бо вони орієнтуються на якусь одну певну культуру та мову, на один народ чи одну державу, тощо. Натомість розповіді, які ми нині чуємо з євангельського і апостольського читань, дають нам тверде свідчення того, що природа Церкви Христової не обмежується жодним з подібних факторів.
Протягом Свого земного служіння Христос спілкувався з багатьма людьми. Однак бачимо, що ті, хто від початку був упереджений щодо Нього, часто залишалися без відповідей на свої питання. Господь мовчить перед Синедріоном. Господь не відповідає ані римському правителю Пилату, ані юдейському володарю Іроду навіть тоді, коли Йому погрожують стратою.
Історія ранньої Церкви також підтверджує, що хоча Христос найперше прийшов «до загиблих овець дому Ізраїлевого» (Мф. 15:24), як Він свідчив іншій жінці – хананеянці, коли вона просила зцілити її дочку, однак правда Божого Євангелія від початку не обмежується лише одним народом. З книги Діянь апостолів ми чуємо, що перші учні, які були вимушені втекти з Єрусалима через гоніння, проповідь про Христа проголошували серед юдеїв, які жили у розсіянні. Однак скоро серед них знайшлися і ті, хто бувши сам з народження мешканцем розсіяння, став свідчити слова Євангелія еллінам, тобто язичникам, які були носіями домінуючої у античному світі елліністичної культурної традиції. Таким чином виникає християнство, а послідовники вчення Євангелія Ісуса Христа вперше починають називати себе цим іменем – християни.
Однак коли Месія прийшов і звершив усе, що було необхідне для спасіння, то свідчення про це Він доручив апостолам явити усім народам. Христос посилає учнів Своїх говорити до всіх, хто хоче почути правду, і не обмежувати свідчення Євангелія ніякими зовнішніми умовами.
Ми в нашій Помісній Церкві часто повторюємо, як гасло, як наш девіз, що наші двері та серця відкриті для всіх. Але це не наш власний винахід, це не наша особиста думка – такою є природа Церкви Христової. Христос відкритий для всіх, Він кличе: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф. 11:28). І хто чує цей заклик, хто приходить, аби змінити все, що перешкоджає пізнанню істини і життю за цією істиною, ті стають справді дітьми Церкви. Серед яких, за свідченням апостола Павла, «Нема вже ні юдея, ні язичника; нема ні раба, ні вільного; нема ні чоловічої статі, ні жіночої; бо всі ви – одно в Христі Ісусі» (Гал. 3:28).
Христос, відкриваючись жінці самарянці, не схвалює ані її способу життя, ані її релігійних упереджень. Учні Христові, які починають проповідувати Євангеліє серед елліністів-язичників у Антиохії та в інших місцях, в жодному разі не схвалюють поганських звичаїв, ідолопоклонства і віру в міфи. Відкритість Церкви не означає, що вона приймає всіх, аби людина, ставши частиною Церкви, залишалася такою самою, якою була і поза нею – зовсім ні.
На завершення, дорогі брати і сестри, хочу привітати всіх матерів та бабусь зі святом – із Днем матері. Материнське покликання і служіння – благословенне і величне. Кожна людина у цей світ народжується завдяки матері, яка дає життя. Тож у цей день ми особливо дякуємо нашим матерям і молитовно бажаємо їм Божої допомоги та підтримки у звершенні ними свого покликання. Нехай Господь щедро обдаровує Своєю милістю кожну маму, яка щиро і з любов’ю дає життя новому поколінню людства і настановляє дітей у добрі! Амінь.