З проповіді Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в неділю Торжества Православ’я
Сьогодні, у першу неділю Великого посту, ми звершуємо Торжество Православ’я. Історично цей спогад повʼязаний з перемогою над єрессю іконоборства, осудженою Сьомим Вселенським собором. Але навіть після цього собору ще протягом понад шести десятиліть послідовники лжевчення збурювали Церкву. Іконоборство прийшло до занепаду лише коли втратило політичну підтримку від імператорів. Тоді шанування святих ікон було повністю відновлене, і на честь цього була здійснена урочиста молитва у великій соборній церкві Святої Софії у Константинополі у першу неділю Великого посту 843 року. Від того часу склалася традиція щороку молитовно згадувати на початку Великого посту Торжество Православ’я, яке істиною свого богоодкровенного вчення перемагає всі єретичні мудрування.
Найперше, ми у цей день вшановуємо святі ікони Спасителя, Богородиці, ангелів та угодників Божих, а також чесний Хрест Господній, поклоніння якому, як знамену перемоги над злом, ми будемо ще окремо звершувати у третю неділю посту.
Божественна природа є невидима, і тому ніяким чином не може бути зображена. Однак Син Божий, коли втілився від Духа Святого і Марії Діви, став істинною Людиною. Він прийняв у єдність Своєї Божественної Особи повноту людської природи, яка має видиму матеріальну складову – тіло. І це тіло могли бачити всі свідки земного життя Спасителя. Саме цей видимий для всіх свідків земного життя, смерті та воскресіння Спасителя образ відтворюється в іконографії. Так Церква засвідчує свою віру в істинність втілення Сина Божого. Вона проповідує свідчення Писання, що хоча Бог за природою є невидимим, бо Він «єдиний, Який має безсмертя i живе у неприступному свiтлi, Якого нiхто з людей не бачив i бачити не може» (1 Тим. 6:16), водночас Син Божий втілився, прийнявши людську природу, і як втіленого, Сина Божого можна бачити. Тому ми можемо зображати Христа, Сина Божого і Сина Людського, такому зображенню ми віддаємо пошану, кланяємося йому і цілуємо його, підносимо перед ним наші молитви, через це вшановуючи Особу, зображену на іконі. Бо все це, здійснене перед образом, ми відносимо не до самої матеріальної складової ікони, але так вшановуємо Самого зображеного Сина Божого.
Наша віра у всі ці істини стверджується в святих іконах як у матеріальних пам’ятках. Хто відкидає шанування святих ікон, той цим самим ставить під сумнів віру в істинність Бога, як Святої Тройці, заперечує віру у втілення Сина Божого та віру в можливість досягнення кожною людиною спасіння через єднання з Христом і благодатне освячення.
Тут слід підкреслити визначення «належне шанування», бо також, на жаль, існувало та існує шанування неналежне. Наслідуючи давні практики ідолопоклонства, деякі нерозумні християни сприймають святі ікони та угодників Божих подібно до того, як язичники сприймали своїх божків та ідолів. Такі думають, що сама ікона чи інша святиня має в собі якусь силу, і звертаються до цієї сили, забуваючи, що єдиним джерелом благодаті є Свята Трійця, єдиносущний і нероздільний Бог.
Однак ця урочистість стосується не лише ікон, а всього правдивого вчення Церкви Христової. Саме тому і неділя ця названа не на честь торжества іконошанування, але на честь торжества Православ’я, як повноти правдивого вчення Церкви і правдивого втілення цього вчення в наше життя.
У такому розширеному розумінні присвяти першої неділі Великого посту відкривається нам відповідь на питання, чому Торжество Православ’я відбувається саме в постовий час. Адже здавалося би, у цей період ми не маємо святкувати і торжествувати, а лише смиряти себе, віддаватися покаянню та подвигам стриманості. Однак перша неділя Великого посту нагадує нам про те, що без правильної віри, без правдивого вчення Церкви та вірного втілення цього вчення у наше життя ми не можемо досягнути спасіння. Бо ми спасаємося не тому, що обмежуємо себе в їжі та шкодуємо про свої провини і хочемо виправитися – все це можна бачити і серед іновірців, і навіть серед тих, хто вірить лише у самих себе та відкидає буття Боже. Вони теж мають практики дієт та роздумів над власним життям. Але все це без правдивої віри в Христа Спасителя та без діяльного життя в Його Святій Церкві, без участі в таїнствах, без причастя Тіла і Крові Христових, не веде до спасіння, бо має лише земний, тимчасовий характер.
Тому і ми, як сучасне покоління християн, хоча живемо через двадцять століть після євангельських подій, сповідуємо ту саму віру та належимо до тієї самої Церкви, що і святі апостоли, і отці Вселенських соборів та всі правдиві угодники Божі. Цьому усвідомленню нами своєї власної відповідальності зберігати, втілювати в життя та передати наступному поколінню християн апостольську православну віру непошкоджено і правдиво – також присвячене наше нинішнє Торжество.
Як у давній час Сьомий Вселенський собор ясно засвідчив істину та вказав на вірний церковний порядок, але минули десятиліття до того моменту, коли соборні рішення остаточно були втілені в життя церковне, – так і тепер Святий і Великий Собор Православної Церкви на Криті десять років тому засвідчив істину та вказав на вірний порядок, але досі не всі серед православних приймають цю істину. Як колись іконоборці, так нині послідовники «русского міра» збурюють Церкву. Але ми віримо, що скільки би часу не минуло – буря ця силою Божою буде заспокоєна, правда переможе і православ’я правдиве, а не викривлене лжевченнями – буде знову торжествувати перемогу.
І нехай Господь наблизить цей час, а нам дасть сили і мудрість твердо триматися істини! Амінь.