Священник постійно пропускає через себе людський біль втрат. Чи це не є основним мінусом священичого служіння? – відповідає викладач РДС

Ми виконуємо заповідь: «З радіючими радійте, з плачучими плачте». А хто має це робити, як не священнослужитель? Він віддзеркалює служіння Ісуса Христа на землі. Священник, як би там не було, помиляючись, бо священники теж сповідаються так само щонеділі, священник так само може помилятись, так само десь може прогніватись, але я не можу підійти до літургії, якщо я не примирюсь і не попрошу прощення. Інакше це дуже небезпечно підходити до літургії і гніватися. Перебувати в гніві – нема на то сенсу.

Як казав, казав Григорій Сковорода, що якщо людина знайшла свою сродну працю, то для неї все великий плюс. І священиче служіння немає ніяких мінусів. Плюс – це те, що ти виконуєш те, до чого тебе Бог покликав. Стовідсотково. Так, це великий плюс.

Мінус – це те, що мало людей, небагато людей хочуть бути служителями. І поки в нас в Україні є хлопці, є відповідно ті, хто хочуть вчитися в семінарії, є дівчата, які вчаться на регентів, то це творення майбутнього. Це це та частина духовна, яка буде тими жаринками від яких можна розпалитися всім іншим.

Що таке священиче служіння? Священник слуга Божий, який актуалізує дію Бога на землі, підготовлює людей. Не священник сам є тут головний. Він той, хто допомагає людям зустрітися безпосередньо в цьому молебні, в цій самій Євхаристії, тобто у причасті із самим Богом. І коли ми служимо шлюб, звичайно, це радість і це природньо, ти співрадієш. А коли тобі треба брати участь у похоронах, і це, звичайно, смуток і більш багато емоцій. І ззовні, і психологічно десь відбувається виснаження.

Одного разу, коли був похорон маленької дитини, а я звершував її хрещення: її довго рятували тут, в земному житті. Я так зразу наперед хочу сказати, що згідно того, що нам передав Христос, згідно вчення християнського ми не вмираємо. Ми народжуємося до життя вічного. Тілесно так – присутність наша перестає тут бути: не можна обійняти ту людину, не можна цю дитинку пригорнути. Але вона не завершує життя. Вона починає жити далі! Це для неї народження в духовне життя. Відповідно, коли я здійснював похорон цієї дитини, я мав необережність не поплакати. Я хотів бути таким сміливим, строгим. Хотів показати, що я можу це десь так спокійно перенести, в собі пережити. І це все в мені накопичилося. Місяць в мене боліло серце. Місяць я не міг відійти від цього. Мені треба було довгий час реабілітуватися. Я побачив, що я міг собі, справді, пошкодити здоров’я. Тому не смійтесь, будь ласка, із священників десь там у якихось сатеричних відео. Краще не треба, тому що воно зменшує градус довіри.

В нас є душа, у нас є необхідність духовно живитися. І священники покликані вести людей і своїм прикладом, а, найперше, прикладом Ісуса Христа, допомагати їм живитися, допомагати бути сильними духом. Тому я вважаю, що священство – це плюс. Навіть якщо є два мінуси, то ми з них зробимо плюс і будемо далі йти, тому що Христос воскрес. І ніщо тут в житті, що би не було найстрашніше, якщо людина тримається Бога, вона все одно буде переможцем.

протоієрей Володимир Тимків