«Петро ж ішов за Ним здаля…» (Мф. 26:58)

Петро слідував, але це слідування привело його до зречення, тому що він слідував здалеку. Він відійшов від Христа, у цьому був початок зла; він відстав від Нього, і між ним та Вчителем утворилася надто велика відстань. Він відчував деякий потяг, він слідував за Ним, але не досить близько.

Так само і в наші дні багато хто йде за Христом: вони не залишають Його цілком, вони не переходять на бік невіруючих, але вони не пов’язані з Ним тісними узами, вони не йдуть за Ним крок за кроком, вони йдуть здалеку. Скільки людей віддаються мирським турботам, світським насолодам і через те втрачають спілкування з Христом; вони надто поглинені будь-якими справами, вони підходять до Христа лише за звичаєм у недільний день, але не згадують про Нього впродовж тижня.

Молитви їх стають рідшими і коротшими, вони перестають вивчати Слово Боже, віра їх охолоне, все духовне перетворюється на мертву букву. Лише на вигляд вони ще йдуть за Христом, але насправді вони дуже далекі від Нього і близькі до зречення.

Спитаємо ж і ми себе, як ми йдемо за Христом? Чи з ревнощами? Чи з любов’ю? Чи відстаємо ми, подібно до Петра, відволікаючись на сторонні речі?

Такий шлях завжди небезпечний: той, хто сьогодні віддаляється від Христа, тому загрожує завтра повне зречення від Спасителя – і скільки гірких сліз це буде коштувати, скільки шкоди через це принесуть і собі, і іншим!