Коли батьки терпеливо дбають про дітей – не завжди добрих, не завжди вдячних, не завжди слухняних – вони роблять це тому, що їх надихає любов, – Блаженнійший Митрополит Епіфаній

Сьогодні в апостольському читанні звучить така настанова апостола Павла: «Ми, сильні, повинні терпіти немочі безсилих‚ а не собі догоджати. […] Бо й Христос не Собі догоджав» (Рим. 15:1,3).

Терпеливість – одна з важливих чеснот, адже вона безпосередньо пов’язана з нашим спасінням. «Терпінням вашим спасайте душі ваші» (Лк 21:19) – говорить Господь. Однак християнську терпеливість не слід плутати ані з безсилістю, ані, тим більше, із сприянням примноженню зла через бездіяльність. Бо досить часто люди зовнішні та навіть не досвідчені християни вважають, що коли Писання і Церква закликають до терпеливості, до смирення, до упокорення, – то це є нібито вияв слабкості перед виявами зла.

Християнське терпеливе ставлення до немочі безсильних означає не нашу власну слабкість чи безпорадність, а нашу внутрішню силу. Коли батьки терпеливо дбають про дітей – не завжди добрих, не завжди вдячних, не завжди слухняних – вони роблять це тому, що їх надихає любов. Коли діти доглядають старих і немічних батьків, то теж мають бути терпеливими і люблячими, а це буває не легким.