З проповіді Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у другу неділю після Пасхи
Сьогодні, в другу пасхальну неділю, з книги Діянь святих апостолів ми чуємо розповідь про перший час буття Церкви. Чим цей час був відзначений?
Всі ці ознаки є не лише історичним описом стародавніх подій, але також дають нам настанови для нашого власного духовного життя.
В очікуванні П’ятидесятниці апостоли та учні збираються разом на молитву та у Сіонській горниці разом отримують дар Святого Духа. І ось нині ми з книги Діянь чуємо свідчення, що ставши Церквою Нового Завіту, сповнившись Духа Святого, вірні продовжують збиратися разом.
Тому глибоко помиляються люди, хто вважає, що Церква не є потрібною для спасіння, для пізнання істини, але нібито достатньо того, що в самій душі людини або у її свідомості є певне відчуття спілкування з Богом. Такі люди люблять казати: «Бог у мене в душі, а Церква мені не потрібна».
Сьогодні Церква згадує приклад оновлення віри апостола Фоми. Він не бажав довіряти свідченню інших апостолів про те, що Господь Ісус Христос воістину воскрес з мертвих. Тому Спаситель явився у зібранні апостолів, коли там був також і Фома, і перед усіма ними знову засвідчив Своє воскресіння.
Також, дорогі брати і сестри, з книги Діянь ми бачимо, що одним з проявів живої віри були численні зцілення. Не лише апостоли зціляли хворих та виганяли бісів, але навіть коли тінь Петра падала на когось, хто з вірою чекав від Бога милості – то і такі, як чуємо, зцілялися.
Однак через цей приклад ми, дорогі брати і сестри, отримуємо ще один урок. Багато з тих, хто серед народу шукає істину, отримують від апостолів настанову, підкріплену знаменнями та чудесами, і тому більш усвідомлено вірують в Христа. Але релігійні провідники з Синедріону, а особливо сектанти садукеї, які принципово заперечували можливість воскресіння мертвих, і до яких належали первосвященики Анна та Кайяфа – відкидають засвідчену апостолами істину. Вони не лише не бажають слухати проповідь апостолів, але навпаки – всіляко перешкоджають їм, піднімають проти них гоніння.
Не здійснює тому, що Він навертає до віри людину силою істини слова Божого, а не силою емоційних вражень від чудес. Чудеса і знамення – це плід віри, її вияв та спосіб ствердження, але не її основа та початок. Згадайте притчу Спасителя про багача та Лазаря: праотець Авраам говорить, що брати безумного багача повинні найперше слухати слово Мойсея та пророків, а не чекати, аби воскреслий з мертвих їм дав настанову. Бо, каже притча, «якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять» (Лк. 16:31).
Тож, дорогі брати і сестри, маємо з почутого зробити висновок, що для нашого спасіння ми повинні твердо триматися тієї віри, яку нам сповіщає Церква Христова, зберігати єдність та однодумність з нашими одновірцями для того, щоби зміцнювати свою власну віру та за потреби – виправляти і оновлювати її, як виправився і оновився апостол Фома. І коли будемо мати таку живу правдиву віру, тоді від Бога будемо мати її ствердження через явні свідчення та знамення, які будуть нам допомагати та нас стверджувати, а невірних – викривати. Амінь.