14 лютого – батьківська поминальна субота

Цієї суботи ми звершуватимемо особливе загальне поминання всіх, від віку відійшов у вічність із вірою та надією на воскресіння. Цей день називають вселенською поминальною суботою, або ж батьківською, адже Церква заохочує нас молитися за всіх спочилих, які перейшли з цього земного життя до наших прабатьків. Її також іменують М’ясопусною, бо наступного дня настає Неділя м’ясопусна — остання перед Великим постом, коли церковний устав дозволяє споживати м’ясо (тобто «відпускаємо м’ясо»). Таким чином, до початку Великого посту нас відділяє лише один тиждень.

Згадуючи у молитвах померлих, ми робимо це не лише задля вшанування їхньої пам’яті чи земного життя. Наші молитви за спочилих народжуються з віри у воскресіння, адже ми сповідуємо, що як Христос помер і воскрес, так само Бог воскресить і всіх наших померлих.

Молитва за упокій звершується не поодинці, а спільно — всією Церквою Христовою, яка долає межі часу й простору. Саме тому ця субота зветься вселенською: у спільній молитві вона єднає нас, живих, із тими, хто відійшов, і стає виявом нашої християнської любові до них.

У повноті Церкви ми молимося не лише за тих померлих, яких знали особисто, а й за всіх, хто від віку спочив у вірі в Бога. Усі вони відомі Господеві, адже для Нього немає мертвих — перед Ним усі живі.

Тож 14 лютого, у день вселенської батьківської поминальної суботи, піднесімо щирі молитви за всіх спочилих, а особливо — за наших захисників, які в цій жорстокій війні віддали своє життя, боронячи свободу й мир нашої Батьківщини — України.

Нехай пам’ять про померлих буде вічною.