З проповіді Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у неділю про блудного сина

Сьогодні через читання з Євангелія притчі про блудного сина Церква продовжує наше приготування до подвигу Великого посту – до часу особливої духовної уваги заради нашого власного покаяння та виправлення.

Образ молодшого сина – це водночас образ кожної людини, яка, отримавши дари від Бога, марнує їх на гріховне життя, але також це і образ сукупності язичницьких народів, які в давнину відступили від істинного Бога, спрямувавши свої серця до бісів, що видавали себе за божества. Також образ молодшого сина нагадує про смертельну шкідливість таких поширених у світі гріхів, як марнотратство, егоїзм, зневага до батьків і розпуста.

Одна з десяти заповідей Божих вимагає від дітей шанувати батька і матір, а зневага до них визначається як смертельний злочин. Чому так? Бо коли хтось зневажає батьків, які дали людині життя, виростили її, то це є свідченням глибокого егоїзму, самолюбства, гордині. Як може людина виконати основу Божого закону – заповідь любові до ближніх, а тим більше – до ворогів, як може справді любити невидимого для неї Бога, коли вона зневажливо ставиться до тих, кого сам природний закон спонукає любити і хто для неї – найближчий, тобто до батьків?

Христос попереджає нас про тяжкі наслідки відступлення від Бога. Але водночас через цю притчуВін заохочує нас надією, що повернення до батьківського дому, до Царства Небесного – можливе. Для такого повернення слід усвідомити наші власні гріхи, відкинути їх через розкаяння та стати на шлях діяльного виправлення свого життя. І якщо будемо справді розкаюватися у гріхах та робити те, що необхідно, аби виправитися – Бог не відкине нас, але навпаки – вийде нам назустріч, щоби прийняти у люблячі обійми, як отець прийняв блудного сина.

Але коли людина вже віддалася гріху, лукавий дух, щоби не допустити, аби вона звільнилася від рабства злу, навіює грішникам думки відчаю в Божому милосерді. Диявол спонукає думати, що вчинені гріхи вже неможливо ані побороти, ані виправити. Що Бог такого затятого грішника вже нібито і не прийме, тож не варто навіть намагатися щось змінювати у житті.

Коли блудний син повернувся до батьківського дому, то його старший брат розгнівався, почувши про милосердя, яке отець виявив до грішника. Цей образ має історичну аналогію, бо нагадує про народ Ізраїля, який знав закон Божий, але не прийняв Христа і не виявив смирення перед волею Отця Небесного, побачивши покаяння і навернення народів язичницьких.

На завершення наших роздумів також маємо звернути увагу на той факт, що часто люди вважають, ніби важкими гріхами є лише такі, які визнаються злочинами і за людським законом, наприклад вбивство чи розбій. А якщо людський закон гріхів не засуджує чи вважає їх незначними порушеннями, то гріхи ці нібито вже і не такі страшні. Притча нагадує нам, що наслідки навіть тих гріхів, які мають значене поширення і не осуджені людським законом – з духовної точки зору є смертельно небезпечними.

Бажаю кожному з нас, дорогі брати і сестри, протягом всього нашого життя, а особливо в час Великого посту, не забувати про уроки притчі про блудного сина. Щоби ми, навіть коли і вчинимо гріх – не залишалися в його полоні, але каялися і виправлялися, повертаючись у люблячі обійми Отця нашого Небесного, Якому слава навіки! Амінь.