ПЕРША ОБІТНИЦЯ ПРО МЕСІЮ

Бог сказав змію: «Покладу ворожнечу між тобою і між жінкою, і між сіменем твоїм і між сіменем її. Воно буде вражати тебе в голову, а ти жалитимеш його в п’яту» (Бут. 3:15). У цих словах дано не лише прабатькам, а й їхнім нащадкам обітниця про Спасителя, Який народиться від Жінки. Це місце Священного Писання прийнято називати Першоєвангелієм.

Ще до того, як наші прабатьки позбулися раю, Адам дав ім’я жінці, назвавши її Євою (єврейською означає життя). Святі отці бачать у цьому доказ свідомої, живої та гарячої віри занепалих прабатьків у обітованого Викупителя (Месію): навіть у самий момент Божественного вироку про смерть Адам не засумнівався у невпинності Божественної обітниці про жінку (і її Сім’я) як відновницю життя.

Іноді можна почути запитання: «Чому Бог одразу не пробачив Адама та Єву і не відновив колишнє райське життя?»

У духовно-моральному світі є непорушні закони. Один із них — закон правди, що вимагає, щоб кожна моральна істота за заслуги отримувала відплату, а за провину зазнавала покарання. Людина пошкодила свою природу і стала бранцем гріха. Людство не могло вийти з цього згубного полону. Бог повинен був або залишити занепалу людину, як істоту винну, під покаранням, або врятувати її. Любов Божа визначила останнє. Але як врятувати занепале людство? Вихід із цієї скрути явила Премудрість Божа: відбувається велика таємниця Боговтілення. Син Божий помирає на Хресті через гріхи людства. Викупитель наш є Єдинородний Син Божий, рівний Богові Отцеві. Тому зрозуміло, що хресна жертва Христова не лише цілковите і досконале задоволення Божого правосуддя за всі людські гріхи, не лише рівноцінна цінності всіх людських душ, але має нескінченно вищу ціну, оскільки нескінченно вищий за людину Той, Хто приніс за людину спокутну жертву на Хресті.

Жертвопринесення, які становлять головний зміст усіх стародавніх релігій, за Божественним промислом готували впродовж кількох тисячоліть людський рід до найбільшої жертви — спокутної смерті Спасителя на Голгофі.