З проповіді Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у храмі Успіння Пресвятої Богородиці селища Олександрівка
Сьогодні, в неділю після святкування на честь Воздвиження Хреста Господнього, ми чуємо з євангельського читання три важливі настанови, які дає Спаситель Своїм учням. Перша з них – це заклик до вірних зректися себе, взяти свій хрест і йти за Сином Божим. Друга настанова пов’язана з першою – це є заклик до жертовного життя, до самопожертви. А третя настанова – це заклик не соромитися Христа і Його вчення перед грішниками світу цього.
Спаситель закликає кожного з нас взяти хрест свій – не Його хрест, не хрест когось іншого, але свій власний. Бо ми не можемо повторити подвиг Сина Божого, адже Він є Месія, Який прийняв смерть на хресті заради спасіння всіх людей, а ми – люди грішні та страждаємо і терпимо тому, що гріх діє в нас і нам належить цілком викорінювати його. Але Бог любить людей, і тому Своїм невимовним Промислом спрямовує кожного з нас на такий життєвий шлях, який є найкращим для досягнення нашої власної перемоги над гріхом. Однак на цьому шляху, щоби він був справді плідним, нам належить виявляти жертовну любов до Бога і до ближніх – це і означає взяти хрест свій та йти за Христом.
Слово «душа» у біблійній мові має два значення. Це і невидима, духовна безсмертна складова нашої природи, яка разом із тілом становить повноту людини. Але це також і життя, яке виявляється через душу. В словах Євангелія, які ми нині чуємо, йдеться про це, друге значення – Спаситель говорить, що людина, яка хоче зберегти життя своє для самої себе, насправді губить себе. А людина, яка віддає своє життя у жертовному вияві любові до Бога і ближніх – така людина насправді рятує своє життя від марнування.
Господь не примушує нас повністю відкинути блага, які є від світу цього. Бо в міру і за потребою вони нам корисні та походять від щедрості й любові нашого Творця до людей. Але Господь попереджає нас, що ставити ці блага метою життя є небезпечним, адже так ми не «живемо для себе», не рятуємо своє життя, але марнуємо і губимо його.
Світ цей, який лежить у гріху, як і грішники, які, подібно до блудного сина з притчі, живуть в пошуку насолод, засуджують тих людей, хто не бажає бути як вони. Бо життя у згоді з Христовим законом, життя за євангельськими настановами, життя, наповнене вірою і жертовною любов’ю, викриває їх і їхні гріхи. Христос є Світло, і також Він закликає Своїх учнів бути дітьми світла, ходити у світлі, самим бути носіями цього духовного світла.
Тож Спаситель попереджає нас: не можна бути в приязні зі світом цим та водночас залишатися вірними слову Євангелія. Неможливо бути слугою двох господарів, неможливо поклонятися Богу живому та водночас шанувати ідолів. Тому нам, як учням Христа, належить обрати: або ми не соромимося нашого Спасителя, не соромимося Його вчення, не соромимося виконувати Його заповіді, або навпаки – ми через бажання похвали від світу цього будемо жертвувати Божим словом та істинною вірою. Якщо будемо соромитися Христа і Його слів, то Господь нас попереджає: Він теж посоромиться нас в час Страшного суду. Тому краще нам терпіти ганьбу та осудження від грішників, як терпів їх і Сам Спаситель, коли йшов на хресну смерть, але зберегти вірність Богові та цим шляхом спасти своє життя для вічності.