Сутність християнства
Перед тим, як почати розмову про Христа і про те, що Він зробив для нас, потрібно усвідомити одну дуже важливу істину, яка сьогодні все частіше виходить із поля зору сучасної віруючої людини, є вона православною, католиком чи протестантом. Цю істину кожен із нас знає з дитинства. Її суть полягає в тому, що християнин покликаний вірити у Христа. Ця віра – вірніше, це покликання – є головною особливістю християнства, яка виділяє його з інших релігійних систем світу.
Якщо ми спробуємо відповісти на питання, в чому полягає сутність релігії, то не помилимося, якщо скажемо, що основне завдання, яке стоїть перед усіма віруваннями світу, – дати людині спасіння. Але вся проблема в тому, що в рамках різних релігій спасіння розуміється по-різному і для його досягнення пропонуються різні способи.
Згідно з релігіями першої групи, суть спасіння полягає в тому, щоб після смерті людина отримала комфортне та радісне вічне життя. Для її досягнення необхідно тут, на землі, виконати певну низку норм та розпоряджень. Вони можуть бути різного характеру, проте всі обумовлені одним принципом: якщо людина правильно виконує запропоновані приписи, то тоді вічне комфортне життя після смерті їй гарантоване. Якщо ж людина ці норми порушувала або не виконувала зовсім, то їй загрожує вічне покарання. Але яка б доля її не спіткала, у будь-якому разі після смерті вона не житиме в єднанні з Богом. Вона може насолоджуватися красою райських садів, на неї може чекати маса різних задоволень, але шлях до Бога для неї закритий. На думку представників цих релігій, між Божеством і людиною лежить величезна прірва. І цю прірву не можна перейти ні до смерті, ні після неї.
Є ще одна група, вона об’єднує релігії, згідно з якими існує лише Бог, а все інше – це лише «уламки» божества, які відірвалися від свого Джерела і «забули» про своє походження. Людина покликана вийти з цього матеріального світу і поєднатися з Божеством, від якого колись відпала. Тому вічне блаженство розуміється як поєднання душі з Верховним Божественним Абсолютом, при цьому сама душа повністю розчиняється в Бозі і особистість людини повністю зникає.
Але є ще й християнство! І те розуміння спасіння , яке воно пропонує людині, радикально відрізняється від форм розуміння, покладених в основу інших вірувань.
З одного боку, християнство жодною мірою не заперечує того, що Бог – це Творець, а людина – лише творіння, обмежене рамками простору і часу. Але, з іншого боку, християнство наполягає, що та відстань, яка справді існує між Творцем і творіння, можна подолати, і що людина може реально стати «причасником Божественного єства» (2 Пет. 1:4), залишаючись при цьому особистістю і не розчиняючись повністю у всепоглинаючих безоднях Божества. Іншими словами, в християнстві людина покликана, залишаючись самою собою і не втрачаючи своєї особистісної унікальності, з’єднатися зі своїм Творцем і стати богом по благодаті.
Саме для досягнення цієї найвищої мети 2000 років тому в наш світ прийшов Христос. Про Його земне життя, вчення і чудеса оповідають чотири Євангелії, які були записані Його учениками. На перший погляд, проповідь їх Вчителя дуже схожа на проповідь інших філософів і пророків. Але це лише на перший погляд.
Справа в тому, що в будь-якій іншій релігії світу особистість вчителя посідає другорядне місце по відношенню до вчення, яке він проповідує. Навіть якщо людина, яка несе це вчення іншим людям, є її безпосереднім автором, все одно на першому місці стоїть вчення, а на другому – його автор. Звичайно, це не означає, що сам учитель не може користуватися шануванням. Навпаки, переважна більшість культів з великою повагою ставляться до своїх лідерів, віддають їм високі почесті і навіть поклоняються їм. Але якщо уявити, що з якихось причин ім’я засновника тієї чи іншої релігійної традиції було забуте чи взагалі невідоме, то цей факт жодною мірою не вплинув би на саму суть цієї традиції. Найголовніше – що саме проповідується у межах тієї чи іншої релігії, а хто проповідує – це вже питання другої важливості.
У християнстві все інакше. Головне місце в житті віруючої людини займає Бог, Сам Христос, а вчення, що подано Христом, вказує шлях, яким повинна слідувати людина, щоб з’єднатися з Богом, з Христом.
«Я – світло світові» (Ін. 8:12); «Я – шлях і істина, і життя» (Ін. 14:6); «хто не бере хреста свого і не слідує за Мною, той не гідний Мене» (Мф. 10:38), – ці і подібні їм слова зустрічаються в Новому Завіті найчастіше, причому, виходять вони не лише з вуст Самого Спасителя, але й від Його апостолів, які бачили в своєму Вчителі більше, ніж просто пророка. Вони бачили в Ньому Сина Божого, Бога, Який прийшов у цей світ спасти Своє загибле творіння – людину. І ось уже 2000 років Церква слідом за апостолом Петром на кожній Літургії повторює слова, які стали головними словами кожного християнина: «Вірую, Господи, і визнаю, що Ти Христос, Син Бога Живого».
Християнин є тим, для кого Христос є стрижнем всього його життя. Без цієї найголовнішої умови наша віра перетворюється на порожню формальність, наші богослужіння – на гарні обряди, а наша мораль – на просту гру в бісер. Це дуже жорстке та різке твердження, але це справді так – без Христа християнство стає простою філософією.